Уродженка Одеси, Соня Делоне стала однією з провідних постатей європейського авангарду і продемонструвала, що мода може бути повноцінним мистецьким вираженням. Саме цьому доробку присвячено виставковий проєкт “Ода Соні”, який розпочався в Одеському музеї сучасного мистецтва на честь 140-річчя від народження художниці. Експозиція повертає Соню Делоне до міста, з якого розпочався її життєвий шлях, і демонструє, чому її концепції про симультанність, динаміку, форму та зв’язок мистецтва з буденністю зберігають свою значущість для актуальної моди та візуальної культури.
Соня Делоне, “Simultaneous Dresses”, 1925 Полотно, олія. 146 × 114 см. Museo Nacional Thyssen-Bornemisza, Мадрид
Коли в 1925 році на Міжнародній виставці декоративних мистецтв у Парижі публіка вперше побачила Boutique Simultané Соні Делоне, грань між малярством і модою остаточно розмилася. Сукні, плащі, шалики, навіть автомобіль — все було вкрите тими самими ритмічними кольоровими колами, які до того існували тільки на її картинах. Це був інший погляд на тіло, тканину та колір — погляд, який сьогодні, через сто років, видається дивовижно актуальним. Куратори Одеського музею сучасного мистецтва Андрій Сігунцов та Анна Мороховська пропонують розглядати творчість Соні Делоне не як минуле, а як інструмент для роздумів про сьогодення.
Соня Делоне, Boutique Simultanée, 1925 Фасад та вітрина, міст Александра III, Париж
Реклама.
Соня Делоне — одеситка, яка досягла успіху в Парижі — є частиною того покоління митців, чия біографія сама по собі є картою європейського модернізму. Але серед безлічі імен авангарду її випадок особливий: вона була однією з небагатьох, хто свідомо і наполегливо стирав межу між “високим” і прикладним мистецтвом. Для неї плаття, обкладинка книги, театральний костюм і абстрактна картина були частинами одного художнього вираження.
Що таке симультанізм — і чому він актуальний саме сьогодні
Симультанізм — концепція, яку Соня та її чоловік Робер Делоне розробили на початку 1910-х років, базуючись на оптичних теоріях Мішеля Ежена Шеврьоля про одночасний контраст кольорів. Ідея проста і радикальна водночас: кольори не існують ізольовано, а у взаємодії. Червоний поруч із зеленим сприймається інакше, ніж червоний поруч із синім. Людське око сприймає не окремі плями, а їхні взаємовідносини — і саме ці взаємовідносини створюють відчуття руху, ритму, вібрації простору.
Робер Делоне, Rythme, Joie de vivre, XX ст. Полотно, олія. Центр Помпіду, Париж
Якщо кубізм розкладав предмет на частини, а футуризм фіксував швидкість через повторення контурів, то симультанізм робив щось інше — він переносив динаміку в саму суть кольору.
Чому це важливо?
Соня Делоне першою збагнула: якщо живопис — це простір взаємодій, то й одяг може ним бути. Тіло в русі — це найприродніший носій симультанного ефекту. Коли жінка крокує вулицею в симультанній сукні, кольорові кола на тканині змінюють свої взаємовідносини з кожним кроком; форма тіла стає частиною композиції; світло і рух виступають співавторами. Це кардинально відрізняється від того, що робили численні послідовники — митці, які просто переносили свої полотна на тканину. У Делоне не було “принту з картини”. Була єдина пластична мова, яка однаково органічно проявлялася у форматі полотна, шалика, інтер’єру або театрального вбрання.
Висока мода як мистецький жест
Симультанні зразки Делоне були значно більш витонченими та орієнтованими на персональну клієнтуру. Делоне зазвичай використовувала коштовні тканини ручної роботи; насичені яскраві кольори, що миттєво привертають увагу; а також індивідуальне виготовлення. Її зразки пропонували привабливість високого мистецтва, інтегрованого в haute couture, і були розраховані на жінок вищого класу, які прагнули долучитися до модерного мистецтва як елементу власного стилю.
Серед її замовниць — Глорія Свенсон, Ненсі Кунард, акторки та світські левиці 1920-х. Делоне давала їм можливість бути сучасними. Одягати її сукню означало заявляти про свою причетність до нового мистецтва, до ритму великого міста, до жінки нового типу — незалежної, активної, інтелектуальної. У цьому полягає її радикальність. Якщо Поль Пуаре звільнив жіноче тіло від корсету, а Шанель надала йому новий мінімалістичний кодекс, то Делоне зробила третій крок: вона перетворила одяг на простір художнього досвіду. Її сукня не “прикрашала” — вона формувала простір навколо жінки.
Сучасні дизайнери, що мислять як митці
У сучасному модному світі також існують дизайнери та бренди, для яких мода та сучасне мистецтво тісно пов’язані. Вони, як і колись Делоне, залишаються на рівні “високої моди”, але сміливо поєднують її з мистецтвом. Аналізуючи їхні роботи, ми дійсно можемо знайти подібність із різними мистецькими напрямками.
Comme des Garçons осінь-зима 2021/2022
Першою, хто одразу спадає на думку, є легендарна Рей Кавакубо — засновниця Comme des Garçons. Її дизайни, в яких вона деконструює саму концепцію краси, відмовляючись від усталених стандартів, дуже близькі до філософії сучасного мистецтва. Це не просто бунт, а переосмислення — створення нової краси через асиметрію, незавершеність, навмисні “недоліки”. Колекція Body Meets Dress, Dress Meets Body 1997 року з її деформованими силуетами могла б експонуватися в музеї поруч із творами Луїз Буржуа.
Жан-Шарль де Кастельбажак, Tribute to Comic Strips. Для балетної трупи Паризької опери, 1982
Жан-Шарль де Кастельбажак обирає інший шлях — він активно використовує загальновідомі образи з масової культури. Його вироби насичені яскравими кольорами та графічністю; у цьому його роботи подібні до поп-арту. Він прямо цитує Кіта Гарінга, Енді Воргола, мультиплікаційних персонажів — і перетворює їх на носійний культурний коментар.
Інший приклад — Schiaparelli, історичний Дім моди, який зараз переживає відродження. Його естетика, започаткована Ельзою Скіапареллі, невід’ємно пов’язана із сюрреалізмом. Співпраця дизайнерки із Сальвадором Далі колись змінила уявлення про межі моди, а сучасні колекції бренду під керівництвом Даніеля Розберрі продовжують цю лінію через фантазійні силуети, символізм і театральність — золоті анатомічні аплікації, обличчя-маски, барокові форми, що балансують між костюмом і скульптурою.
Schiaparelli Couture весна-літо 2022
Schiaparelli Couture весна-літо 2022
Усі ці імена поєднує головне: для них мода — не виробництво речей, а форма мистецтва. Саме в цьому плані вони продовжують шлях, який колись проклала Соня Делоне, — перенесення художнього експерименту в простір високої моди. І саме тому повернення до її спадщини сьогодні — це не ностальгія, а діалог.
На тлі того, як сучасна мода стає дедалі більш комерційною та алгоритмізованою, звернення до Делоне видається закликом повернутися до сутності як експерименту, сутності як глибокої синтетичної роботи. Вона також доводить, що цей інтелектуалізм не обов’язково передбачає аскетизм чи мінімалізм. Можна бути глибокою, серйозною мисткинею і водночас оспівувати колір, форму, декоративність. Можливо створювати “ужиткове” мистецтво, яке матиме таку саму художню цінність, як і живопис у галереї.
Ода Соні
5 квітня в Музеї сучасного мистецтва Одеси відкрився виставковий проєкт “Ода Соні”, присвячений художниці-одеситці Соні Делоне. Її творчість вирізняється різносторонністю та охоплює широкий спектр практик: живопис і графіку, текстиль і моду, кераміку, сценографію, книжковий та промисловий дизайн. І в цьому є певний історичний контекст, який звучить особливо актуально. Місто, яке переживає війну, звертається до мисткині, яка бачила світ як гармонію взаємодій. Симультанізм тут виступає як можливість уявити іншу реальність — цілісну і живу.
Експозиція “Ода Соні”, 2026. Музей сучасного мистецтва Одеси
Виставка в МСМО — перший крок до масштабного міждисциплінарного проєкту “Соня Делоне — Симультанний Світ”, який реалізується за підтримки Українського культурного фонду. У липні-жовтні 2026 року він буде представлений у форматі виставки, конференції, фестивальної програми, освітніх заходів та аудіовізуальних інсталяцій — в Одесі та Львові, у співпраці з Національним музеєм у Львові імені Андрея Шептицького, Національним художнім музеєм України, Французьким інститутом в Україні та міжнародними музейними партнерами.
Експозиція “Ода Соні”, 2026. Музей сучасного мистецтва Одеси
Текст: Сігунцов Андрій та Анна Мороховська