Американська акторка Аманда Сейфрід вражає у кількох великих кінопрем’єрах цьогоріч. А за кадром обирає спокійне сімейне життя на відокремленій садибі. Команді Vogue вона відкрила власний світ.
Реклама.
Аманда Сейфрід пропонує зустріч у комфортному кафе на півночі штату Нью-Йорк. Кілька років тому разом із чоловіком, актором Томасом Садоскі, та двома дітьми вона переїхала на ферму в сільській місцевості біля гір Катскілл. Ресторан, де призначено розмову, розташований на пагорбі, з вікон якого відкривається неймовірний вид на живописні поля та ліси. Акторка заходить у двері — мініатюрна, як дівчинка-підліток, без макіяжу, з локонами світлого волосся, ще вологими після душу. Щиро вітає персонал.
Вона відразу ділиться кількома важливими фактами про себе. Не любить скаржитися (тому лише швидко згадує про свій травмований меніск, який її дуже турбує). Зізнається, що є людиною з високим рівнем контролю: навіть спілкуючись зі мною, не відводячи погляду, виправляє хитання столу — підкладає пакетики цукрозамінника Sweet'N Low під нестабільну ніжку. Називає себе приземленою та зізнається, що найбільше любить проводити дозвілля з сім’єю та найближчими друзями. Саме тому замість амбіційного Лос-Анджелеса чи галасливого Нью-Йорка обрала віддалену ферму поблизу.
Минулий рік виявився для акторки дуже насиченим. Нові проєкти в кіно продемонстрували всю палітру її таланту. Сьогодні Аманда грає сміливих, багатогранних персонажок — на відміну від простих ролей на початку шляху у фільмах “Погані дівчиська” (2004) і “Mamma Mia!” (2008). У 2021-му Сейфрід була номінована на “Оскар” за найкращу жіночу роль другого плану — зірки німого кіно Меріон Дейвіс у біографічному фільмі “Манк” Девіда Фінчера про сценариста Германа Манкевича. Через рік отримала нагороду “Еммі” за головну роль підприємниці-аферистки Елізабет Голмс у серіалі Hulu “Вибула”. Минулого року зіграла поліцейську з Філадельфії, яка бореться з опіумною мафією, у восьмисерійній драмі стримінгової платформи Peacock “Довга яскрава річка”.
На початку поточного року в кінотеатрах з’явилася “Служниця” — успішна стрічка Пола Фейга, знята за романом-бестселером Фріди Макфадден. Сейфрід грає Ніну — знервовану, заможну роботодавицю покоївки Міллі (Сідні Свіні). “Акторська гра Аманди змінює весь фільм, — зазначає режисер. — У руках менш досвідченої акторки ця роль могла б бути занадто плоскою, але Сейфрід додає їй життя та глибини”. Справді, її Ніна викликає різні почуття — глядач одночасно заздрить їй, боїться її, ненавидить, шкодує та в кінцевому підсумку навіть захоплюється нею. Зйомки продовження трилера заплановано вже цього року.
Однак головним акторським досягненням Сейфрід є головний образ засновниці жіночої християнської релігії XVIII століття в музичному фільмі режисерки Мони Фаствольд “Заповіт Енн Лі”, який вийшов на екрани в березні. За цю роль акторка отримала номінацію на “Золотий глобус”. Глибоко феміністична картина розповідає історію виняткової жінки — релігійної лідерки часів формування Сполучених Штатів.
За декілька днів до зустрічі з Сейфрід я зустрічалася з режисеркою “Заповіту Енн Лі” Моною Фаствольд у кав’ярні “Рукола” в бруклінському районі Берум-Гілл. Мона — неземна красуня з платиновим волоссям, надзвичайно спокійна порівняно з енергійною, як блискавка, Сейфрід. Норвежка за походженням, вона була захоплена історією переселенки з Великої Британії Енн Лі, яку більшість американців майже не знають. “Це одна з перших феміністок Америки”, — підкреслює вона.
Неписьменна хатня робітниця й кухарка, у 1758 році Лі приєдналася до секти шейкерів — християн, які проводили служби з піснями гімнів і танцями-трясіннями, через що й отримали свою назву. Після народження та смерті чотирьох дітей Енн Лі лікувалася у психіатра й оголосила себе провидицею. У 1774-му вона зібрала групу своїх прихильників, зафрахтувала корабель, який ледь тримався на воді, і вирушила з Великої Британії до північно-східного узбережжя Америки. Там вони заснували поселення у віддаленому містечку Ніскаюна, трохи більше ніж за годину їзди від ферми, де зараз живе Сейфрід. Шейкери пропагували безшлюбність і жіноче лідерство. Матінка Енн була турботливою та владною, вважала парафіян своїми дітьми і збирала вірян аж до самої смерті в 1784 році.
“У вісімнадцять мене вже знали, але це не було історією про миттєву славу, я не стала зіркою за одну ніч”
Сцени в ефектних декораціях із фільму Мони Фаствольд порівнюють з роботами Караваджо. Але найбільше в ньому вирізняються неземні співи оригінальних шейкерських гімнів в аранжуванні Деніела Блумберга — композитора, який написав музику до оскароносної драми “Бруталіст” Бреді Корбета. Екстатичні танці, які шейкери виконували під час служб, ставила близька подруга режисерки, американська хореографка Селія Роулсон-Голл: Мона прагнула надати їм природної пластики.
Сейфрід і Фаствольд давно знайомі, але працювали разом лише раз, над серіалом Apple TV “Переповнена кімната” 2023 року. У напруженому трилері за сценарієм Аківи Голдсмана Аманда грає клінічну психологиню, яка має справу зі злочинцем із розщепленням особистості (його зіграв Том Голланд). У “Заповіті Енн Лі” Сейфрід отримала повну творчу свободу. “Вона безумовно мені довіряє, — говорить Фаствольд, — і це найкращий подарунок для режисера”.
Зйомки картини відбувалися влітку 2024 року в Угорщині, окремі епізоди фільмували у Швеції та в массачусетському селі Ханкок Шейкер. “На майданчику панувала тепла, дружня атмосфера”, — згадує Фаствольд. Акторка Томазін Маккензі, яка грає одну з найближчих подруг Енн Лі та оповідачку фільму, запевняє, що цей проєкт був особливим — усі члени команди запросили на знімання свої сім’ї.
Останні тижні, коли рідні повернулися до США, а команда завершувала зйомки, Аманда згадує з особливою ніжністю: “Ми багато обіймалися — моя героїня в реальному житті теж жила в дбайливому оточенні. Ми відчували себе просто матерями, жінками й артистками, які сумували за своїми рідними, підтримували та розважали одна одну. Два останні тижні ми жили разом із Моною: я прокидаюся вранці, а поруч запалена свічка та маленька колонка, з якої звучить джаз”.
Попри великий успіх у професії, найголовніше для Аманди — сім’я. Вона називає себе домосідкою і планує робочий графік так, щоб якомога частіше бути вдома. “Це привілей, який я маю зараз, — пояснює Сейфрід. — Заради кіно я готова на все, але у п’ятницю, суботу й неділю я повинна особисто вкладати дітей спати. Це мене надихає”.
Сейфрід почала зніматися в телевізійній рекламі у десять років. “Мама дуже підтримувала її, — розповідає старша сестра акторки Дженні, — витрачала багато часу, возячи на кастинги”. Першу роль Аманда отримала у 15 років, а незабаром з’явилася у відомій комедії “Погані дівчиська”. Чи було важко дорослішати під пильним наглядом громадськості? “У вісімнадцять мене вже впізнавали, але це не був випадок раптової популярності, я не прокинулася знаменитою”, — знизує плечима Аманда. Я зазначаю, що вісімнадцять — це все-таки ранній вік для слави. “Але я не була селебріті”, — заперечує вона.
“Заради кіно я готова на все, але у п’ятницю, суботу й неділю я повинна особисто вкладати дітей спати. Це мене надихає”
Її ровесниці, як-от Ліндсі Лохан, жили на показ і публічно боролися з алкогольною залежністю, дисморфією та депресією. Сейфрід зіткнулася з іншим викликом — у 19 років їй поставили діагноз обсесивно-компульсивний розлад. “Я жила в Марина-дель-Рей у Каліфорнії, знімалася в серіалі “Велике кохання”. Мамі довелося взяти відпустку та на місяць переїхати до мене з Пенсильванії. Мені зробили сканування мозку й призначили ліки, які я приймаю щовечора й досі”.
У Сейфрід завжди були близькі стосунки з рідними — сестра жила з нею в Лос-Анджелесі та працювала її асистенткою. “У мене не так багато відомих друзів”, — зізнається акторка. Вона давно дружить зі своєю візажисткою Стефані Пасіков та агенткою Еббі Блустоун, яка допомогла знайти ферму 12 років тому. “Ми з Еббі разом із 16 років, а це рідкість. Сваримося, як сестри, і вона знає про мене більше, ніж я сама”. З чоловіком вони познайомилися 2015 року — разом грали у бродвейській постановці “Шлях, який нас веде” режисерки Лі Сільверман.
Власниця ресторану, де проходить наша зустріч, зупиняється біля столика; вони з Амандою розмовляють, як старі знайомі. Акторка згадує корову, яку бачила кілька днів тому біля своєї ділянки. Рестораторка дивується: корів заборонено випасати на узбіччях. “Вона була під деревами, — уточнює Аманда, і впевнено додає: — Там точно була корова. Руда!” Коли офіціантка повертається з порцією шоколадного печива, Сейфрід показує за обрій і радісно вигукує: “Знову там якась клята корова. Бачите? Я її не вигадала”.
На сімейній фермі Сейфрід і Садоскі утримують курей (“Люди нам просто їх віддають”), качок (“Одну минулої ночі хтось з’їв — можливо, лисиця”) та кіз. А ще тут знаходять притулок врятовані тварини. Є коти — двох нещодавно привезли зоозахисники (“Один такий старий, що в нього постійно діарея, але він усе ще муркоче, коли їсть”). Є 16-річний австралійський бордер-коллі Фінн (“Великий пес, досі бігає як навіжений”). Є поні, віслюк і шестеро коней — Аманда перелічує їхні імена. “Зазвичай до нас потрапляють старі й покалічені”, — каже Сейфрід. Іноді вона їздить верхи, але найбільше любить просто обіймати коней.
Діти навчаються в місцевій сільській школі: п’ятирічний Томас у підготовчому класі, дев’ятирічна Ніна Рейн — у третьому. Чи розуміють вони, чим займається мати? Акторка сумнівається: “Мій світ обертається дуже швидко — щодня купа справ. Іноді мені важко навіть сказати, чим я зайнята. Але я завжди даю їм зрозуміти, що насправді я хотіла би бути вдома з ними”. Водночас Сейфрід хоче, щоб рідні знали: вона любить свою роботу. “Я акторка, і в мене це добре виходить, чи не так?”
Її життя переповнене. Минулого літа Аманда знялася у фільмі “Життя та смерть Вілсона Шедда” режисера Тіма Блейка Нельсона. Зараз вона продюсує документальний фільм, про який обіцяє розповісти пізніше, а також працює над анімаційною “Попелюшкою” для Netflix. І, звісно ж, займається промоцією “Заповіту Енн Лі”.
Наприкінці тривалого обіду Сейфрід зізнається: вона створена для співу й щаслива, що мала таку можливість у цьому мюзиклі. Спочатку шейкерські гімни давалися важко: “Я не відчувала їх, але одного разу мене осінило: це має йти зсередини. Енн співає, щоб наблизитися до Бога. Мені довелося навчитися співати серцем — і тоді вже не мало значення, як це звучить”.
Сейфрід розповідає, як записувала в Лондоні одну з пісень для фільму з композитором Деніелом Блумбергом і корейською віолончелісткою Оккьонг Лі. “Я співала тілом, а не голосом. Яке це було захоплення!” На мить вона замислюється й додає: “Ця робота змінила моє бачення світу — відтоді я намагаюся сприймати світ по-іншому”.
Фото: Eddie Wrey
Стиль: Jorden Bickham
Текст: Клер Мессуд