5 березня в українському прокаті з’явиться “Гамнет” – одна з найбільш очікуваних кінострічок року. Свіжа робота відзначеної “Оскаром” режисерки Хлої Чжао, що ґрунтується на книжковому хіті Меґґі О’Фаррелл, відтворює маловідому подію з юності Вільяма Шекспіра. Це емоційний фільм про те, як Шекспір трансформував біль утрати після кончини сина у свій видатний твір “Гамлет”.
Кінооглядачка Соня Вселюбська ексклюзивно для Vogue.ua поспілкувалася в Лондоні з актором Полом Мескалем, який виконав роль Шекспіра. Нагадаємо, “Гамнет” номінований на “Оскар” у восьми категоріях.
“Коли я проходив навчання акторської майстерності, то й не сподівався, що стану знаменитістю”, – ділиться 30-річний Пол Мескаль, відчуваючи незручність від уваги преси під час зустрічі. Важко повірити, але лише за п’ять років професії ірландський актор став одним із найбільш популярних у кіноіндустрії. Все почалося з екранізації роману-бестселера Саллі Руні “Нормальні люди” – ролі, яка подарувала йому першу широку популярність на екрані та відкрила дорогу до безлічі цікавих кінопроєктів.
Вже наступного року він з’явився у фільмі Меґґі Джилленгол “Загублена дочка”, а потім вийшов хіт “Після сонця”. У цій чутливій, сумній розповіді про відносини батька та доньки Пол повною мірою показав свій драматичний хист, що принесло йому номінації на “Оскар” і BAFTA та привело його з театральної сцени на великі екрани.
Саме тоді, на кінофестивалі в Теллурайді, де представляли кінофільм “Після сонця”, відбулася незвичайна зустріч, яка дала початок новій роботі – можливо, найбільш емоційній у творчості кожного з її учасників.
“Це був ідеальний збіг обставин. На фестивалі я тільки-но закінчив читати “Гамнета” і раптово дізнався, що Хлої, яка приїхала представляти свій фільм, також читає цю книжку. Ми сиділи на березі річки Святого Михайла і довго її обговорювали, а згодом до нас приєдналася Джессі Баклі, яка також була на фестивалі”. Справді, Чжао ще до початку роботи над сценарієм чітко бачила Пола та Джессі в цих ролях – і, здається, не помилилася.
Реклама.
“Гамнет” розповідає маловідому історію про видатну постать світової літератури на зорі його шляху. Молодий Вілл працював репетитором латини й одного разу зустрів дивовижну дівчину Агнес (феноменальна роль Джессі Баклі). Вона – немов лісова фея, зі духовним контактом із природою, яку ми вперше бачимо згорнутою клубком біля коренів дерева. Її жіночність, надмірна чутливість до всього живого й таємничість душі змушують Вілла закохатися без тями. Але цій всепоглинаючій любові судилося зіштовхнутися із жорстокими випробуваннями.
Вілл – обдарований, який ночами завзято працює над чернетками п’єс і вимагає від себе неможливого. Зрештою він усвідомлює, що повинен шукати долю в Лондоні. Агнес змушена змиритися з цим, оскільки розуміє, що його талант повинен знайти свій вираз. Та поки Вільям розривається між Лондоном і домівкою, навколо лютує епідемія чуми, і їхній одинадцятирічний син Гамнет невиліковно хворіє. Переживаючи безмірне горе втрати дитини, Вільям перетворює свій біль на п’єсу, що стане одним із найвидатніших шедеврів літератури.
Для землячки Пола, письменниці Меґґі О’Фаррелл, саме факт існування хлопчика Гамнета, який фактично вплинув на творче становлення батька й розвиток світової культури, але був викреслений зі всесвітньої пам’яті, став причиною написання роману. Сам Пол стверджує, наскільки мало ми насправді знаємо про особисте життя Вільяма Шекспіра:
“Про нього відомо дуже небагато: офіційні документи фіксують рік народження, дату одруження, кількість дітей і дату смерті, а також те, що він переїхав зі Стратфорда-на-Ейвоні до Лондона, щоб працювати в The Globe. Крім цього – лише припущення істориків”.
На питання, як він шукав ключ до образу за браком інформації, актор відповідає, що “віддавав перевагу спиратися на сценарій, який дав мені можливість створити персонажа”. Сміючись, він додає: “Без точних фактів про Шекспіра я не боявся помилитися”.
Насправді у Пола вже був добрий досвід для перевтілення в Шекспіра. Працюючи в театрах Лондона та Дубліна з 2017 року, він встиг зіграти роль юного Деметрія у “Сні літньої ночі”. Пол висловлює жаль, що поки йому так і не випала можливість зіграти головну роль у “Ромео і Джульєтті”. “П’ять років тому з мене вийшов би чудовий Ромео! Я хотів би зіграти Макбета. І короля Ліра – але для цього я ще надто юний”.
“Я дуже боявся братися за цю роль: вона потребує особливих акторських здібностей”.
Хлої Чжао, яка працює в тісній гармонії зі своєю майже містичною режисерською інтуїцією, зробила чудовий вибір, запросивши Пола на цю роль. Його спокійна харизма та сценічна привабливість допомогли розкрити складність персонажа, у чому сам актор спершу мав сумніви: “Я дуже боявся братися за цю роль: вона потребує особливих акторських здібностей”. Водночас він згадував собі, що звернення до особистого “я” є правильним шляхом на незнайомій території: “Як актор, хочеш ти того чи ні, ти завжди підсвідомо опираєшся на особистий досвід. Я не знаю, як це – бути драматургом, батьком, тим більше батьком, який втратив дитину, але я знаю, як це – закохатися і захотіти сім’ю. Для актора уява може бути ціннішою за реальний досвід: вона дарує свободу, тому що не змушує грати тільки тих, хто на тебе схожий”.
Дивлячись на нього на екрані, можна стверджувати, що він подолав і свої страхи, і перевершив самого себе. У фільмі є вражаюча сцена – коли страждання в домі сягає апогею, а Вільям застрягає в Лондоні. Змучений підготовкою до вистави, він репетирує з акторами, не стримуючи сліз, ходить колами й вигукує фразу знову і знову, доки вона не досягне максимальної щирості. “Коли я репетирував її на знімальному майданчику, я повною мірою відчув, наскільки мене захоплює складність цієї ролі”.
Вілл у трактуванні Чжао також постає надзвичайно сучасним персонажем, чиї дилеми знаходять відгук сьогодні. Він – дійсно люблячий чоловік і дбайливий батько, але, як справжній геній, має чимало самозакоханості. Пол визнає цю болісну подвійність, яку прагнув передати чесно: “Вілл – це поєднання інтелекту, імпульсивності, доброти й амбіцій. Я хотів показати його як сім’янина, що щиро любить дружину і ніжний до дітей, і як егоцентричного митця, який присвятив життя заради театру – навіть на шкоду родинним обов’язкам. Щоб продовжити кар’єру драматурга, він переїжджає до Лондона, а Агнес залишається у Стратфорді-на-Ейвоні з дітьми, але це також є спільним рішенням – подібним до тих, які приймали багато родин того часу”.
Пройшовши такий довгий шлях із персонажем, Пол тепер інакше дивиться і на самого Шекспіра, і на “Гамлета”: “Я вважаю, що Вілл відчував величезну провину, хоча в контексті того часу його відсутність удома не була чимось незвичайним. Тому мені було важливо зобразити його чудовим батьком — не таким, як його власний, що вважав талант Вільяма марнуванням часу. Як батько і партнер, Шекспір робив усе, що міг, — і ці аспекти, як пом’якшувальні обставини, має враховувати глядач”.
Я не знаю, як це — бути батьком, тим більше батьком, який втратив дитину, але я знаю, як це — закохатися і захотіти сім’ю.
Велика сила фільму “Гамнет” полягає у злагодженому акторському складі та професійній роботі команди за кадром, що кінематографічно відтворили такий чуттєвий світ. Разом вони створили переконливу картину про всеосяжну силу мистецтва, яке здатне виразити те, чого не може людина, й перетворити біль на художню форму, що залишається у віках. Саме відчуття втрати й глибокої любові, якими наповнений “Гамлет”, на думку Пола, робить його одним із найвідоміших творів у світі.
Після такого емоційного досвіду Пол Мескаль не робить перерви й далі віддає перевагу біографічним постановкам. Зараз він активно працює над чотирисерійним байопіком про The Beatles режисера Сем Мендес, де грає Пола Маккартні. Незабаром очікується й результат перевтілення у композитора Франкліна Шепарда в новому проєкті Річарда Лінклейтера.
“Втім мій план на 2027 рік – грати тільки в театрі, у двох виставах, про які поки що не можу розповісти. Я люблю театр і завжди відчуваю, що приділяю йому менше часу, ніж хотів би. Театр – найкраща школа для актора. Він стає живим в унікальному зв’язку між сценою та глядачем, який існує тільки під час вистави. Фільм можна дивитися багато разів, але те, що ти зробив як актор, вже не змінити – на відміну від театру, де роль проживаєш і переосмислюєш вечір за вечором. Саме тому “Гамнет” став для мене ідеальним простором: він дав можливість бути одночасно і кіноактором, і театральним актором”.