У цій статті авторка, Лора Антонія Джордан, щиро ділиться особистою історією про відмову від спиртного, побоювання рецидиву та пояснює, чому відверті заяви селебрітіз про повернення до вживання алкоголю можуть бути значущими й допомагати іншим.
Кадр з серіалу “Секс і місто”
Січень 2016-го — десять років тому — відзначився як крайній період в моєму житті, коли я вживала спиртні напої. В день моєї останньої випивки я не усвідомлювала, що тримаю в руках свій фінальний келих. Фраза “більше ніколи” звучала для мене так само часто, як і “ще по одній?” — риторичне питання без реального вибору. У мене не було наміру припиняти вживання алкоголю та наркотиків. Головний мотив був простий: я не вірила у власну здатність покінчити з цим. Запойне пияцтво до втрати відчуття реальності, прогалини в пам’яті, сльози, падіння, гематоми невідомого походження, ранки за кухонними столами в чужих людей — це було не просто частиною мого існування. Це було ідентичністю, яку я собі приписала. Доки це не перестало бути правдою.
Того січневого місяця я нарешті досягла свого “дна”. Воно майже не відрізнялося від десятків інших критичних моментів, що були раніше. Проте саме цього разу дещо в ситуації справді мене злякало, вразило та, разом з тим, повністю виснажило. Я відчула жах, втому та апатію від повторення тих самих помилок. Тоді я і вирішила діяти. Завдяки підтримці добрих, уважних і терплячих людей я почала все заново і зробила початкові кроки на шляху до тверезості та відновлення.
Реклама.
Зазвичай, саме на цьому етапі такі історії завершуються. Я була поганою — і стала хорошою. Хаос перетворився на порядок, темрява — на світло, алкоголь і сигарети — на зелені фреші та смузі. Це комфортна, надихаюча оповідь із чіткою кульмінацією та легким висновком. Усе наче стало на свої місця. Титр. Завершення.
Але, насправді, це був лише старт. Початок більш складної, поглибленої та значно відвертішої історії про тверезість, залежність і реабілітацію. Ми нерідко говоримо — і я також — “я відмовилася від спиртного”, ніби це пункт у переліку справ, який можна виконати один раз і назавжди. Проте тверезість і зцілення від алкогольної залежності — це процес, який триває безперервно. Він не стає незмінним з плином часу. Він залишається динамічним і змінним. Часом я мушу дуже міцно триматися за свою тверезість, начебто я можу її позбутися. Здебільшого, мені з нею досить легко.
Кадр з серіалу “Секс і місто”
Причини вживати спиртне, як я збагнула, існують завжди. Іноді вони вагомі й болючі — скорбота, втрата, сильний душевний біль. У таких моментах важко когось засуджувати. Інколи ж ці причини незначні й майже комічні. Приміром, помаранчеве вино стало модним. Чому б не випробувати? Я досі не піддалася подібним думкам. Однак я була б нещирою, якби запевнила, що вони не виникають і не затримуються довше, ніж мені приємно. Я маю надію, що то таки був мій останній келих саме десять років тому. Я в це вірю. Але я також усвідомлюю, що не можу знати цього напевно.
Для багатьох людей зрив є невід’ємною частиною шляху до тверезості. За ці десять років у мене не було зривів, але до цього я пережила безліч невдалих спроб припинити пити. Рецидиви не вписуються у зручний сценарій “і жили вони довго й тверезо”. Саме тому про них часто замовчують. Людину після зриву легко охрестити слабкою або стверджувати, що вона “ще не готова”. Сором, страх, розчарування й незручність — підстав для мовчання більш ніж достатньо.
У той же час, сьогодні формується нова, сміливіша відвертість у розмовах про залежність, тверезість і зриви. Минулого тижня акторка Наташа Ліонн написала в X: “Я зробила свій зрив публічним. Далі буде”. Згодом вона додала: “Зцілення — це довічний процес. Якщо ви зараз відчуваєте труднощі, пам’ятайте: ви не самотні. Ми настільки нездорові, наскільки нездорові наші таємниці. Якщо сьогодні ніхто не сказав вам цього — я вас люблю”. Того ж тижня Кріссі Тейген повідомила, що не вживала алкоголь вже 52 дні після попереднього зриву. “Після року тверезості я знову почала пити. Я пообіцяла собі, що робитиму це усвідомлено, — написала вона в Instagram і пояснила, як її вживання алкоголю поступово зростало. — Це було не пияцтво з нерозбірливою мовою чи падінням на сходах. Це було тихе й регулярне вживання. І я відчувала себе жахливо”.
Наташа Ліонн в серіалі “Матрьошка”
Наташа Ліонн і Кріссі Тейген, як і будь-хто з нас, не мають обов’язку перед кимось виправдовувати свій досвід залежності чи зриву. Проте подібні публічні сповіді вимагають неабиякої сміливості. Їхня щирість допомагає іншим людям не відчувати себе покинутими у власній битві з алкоголізмом. Навіть ті, хто здається успішним і бездоганним, можуть мати проблеми із залежністю.
Зсередини життя завжди виглядає заплутанішим і менш організованим. Якби десять років тому мене попросили уявити себе тверезою в майбутньому, я б не сприйняла це всерйоз. У моїй уяві така жінка була б незворушною, врівноваженою, ідеально зібраною, з блискучим волоссям і гардеробом у нейтральних відтінках. Реальність виявилася іншою. Тверезе життя може бути знервованим, нерівним і далеким від ідеалу.
Це не означає, що тверезість не подарувала мені внутрішнього спокою. Вона подарувала. Але я усвідомила важливу істину: коли прибираєш алкоголь або іншу речовину, сама залежність не зникає. Причини, з яких ти пив або вживав, залишаються. Алкоголь приглушує яскраві відчуття життя. Без цього знеболення іноді буває дуже важко. Для людини із залежністю будь-яка речовина спершу підтримує, а вже потім починає знищувати.
Про це відверто говорила й Періс Джексон. Вона писала, що тверезість не робить життя бездоганним. Через кілька років після відмови від спиртного їй стало надзвичайно складно. Вона зізнавалася, що не володіла навичками, які б допомагали давати раду з дійсністю без звичних механізмів. Їй довелося навчитися жити за правилами самого життя. Здатність сприймати життя таким, яким воно є, — це загальний виклик, незалежно від того, чи страждає людина від залежності.
Я неодноразово намагалася осягнути, чому пила саме таким чином. Чіткої відповіді досі не знайдено. Найпростіше це можна пояснити так: мені завжди було непросто бути собою. Я дуже глибоко переживаю емоції, і часом здається, що мене самої недостатньо, щоб їх пережити. Іноді я й досі шукаю способи приглушити внутрішній гамір і відчуття самотності. Залежність може змінювати форму. У моєму випадку це були покупки, стосунки, робота і їжа. На початку тверезості я відчутно поправилася, коли відкрила для себе солодке. Різниця лише в тому, що тепер я вмію помічати ці заміни й розумію, коли вони починають завдавати шкоди.
Можливо, якщо ви ніколи не стикалися з алкогольною залежністю й не бачили, як з нею бореться близька людина, вам здається, що ця історія не має до вас стосунку. Однак це не так. У правдивих розповідях про тверезість, зриви й реабілітацію є важливе нагадування: бездоганного шляху не існує. Помилки, рецидиви та непрості етапи трапляються з кожним. Має значення лише те, як ми просуваємося далі. Як зазначила Наташа Ліонн: “Продовжуйте рухатися далі”. Іншого виходу в нас немає.
За матеріалом vogue.co.uk