Повні зали, сучасні постановки і нові таланти – український театр переживає черговий етап розквіту. Vogue Ukraine поглянув за куліси знакових театрів країни: у заключному матеріалі серії на нашій карті – незалежний театр "Нафта" в Харкові, який створює відважні, політизовані та соціально чутливі вистави за 30 кілометрів до лінії зіткнення.
“У Харкові завжди добре. Тут моє місце сили”, – зазначає режисер, актор, співзасновник театру “Нафта” Артем Вусик. З Артемом і командою, акторкою та режисеркою Ніною Хижною і директоркою Тетяною Голубовою, ми спілкуємося через зум. У Харкова безліч нюансів: за 40 кілометрів – Росія, за 20 – бойові дії, з одного боку – непроста ситуація з безпекою, з іншого – пульсує життя: паркувальні майданчики переповнені, люди вранці вирушають на роботу, а ввечері відвідують концерти та вистави.
Реклама.
Тетяна стверджує, що їхній театр – обличчя міста, і вони жодного разу не замислювалися про переїзд. На питання, чи не моторошно залишатися, відповідає: “У мене є турнікет, і я знаю, як його застосовувати”. Ніна зауважує, що в перервах між вибухами полегшення не настає — навпаки, в цей час очікуєш обстрілу, це вимагає особливої уваги. Тому для неї існування в Харкові – крайній стан: “Між напруженням і відчуттям щастя від того, що я там, де повинна бути”.
Театр "Нафта"– обличчя міста, і в команді запевняють, що вони ніколи не думали про релокацію
Робочий та репетиційний простір театру “Нафта” – на другому поверсі офісної споруди в центрі. Вікна покриті захисною плівкою, команда пройшла навчання з надання першої медичної допомоги. Вистави показують у більш захищеному місці – підвальному приміщенні Центру нової культури Some People. Незважаючи на постійні обстріли, коли навіть тривога часом вмикається вже після вибуху, тут завжди аншлаг. Публіка – молодь, військові, митці, літератори, бізнесмени. У найбільшому місті на Сході осідає чимало внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованих регіонів, тому в “Нафту” постійно з’являється нова аудиторія.
“Ми вже не андеграунд, оскільки збираємо повні зали, – розмірковує Артем Вусик. – Наш колектив відомий, виступає в різних містах і країнах. Проте ми досі сприймаємо себе як неформатний, альтернативний театр, тому що в Харкові інших таких проєктів все одно немає”. На відміну від академічних державних театрів, “Нафта” – відкрита платформа без штату: актори, режисери, музиканти, хореографи, художники можуть приєднатися зі своєю ідеєю та втілити театральний проєкт.
Команда називає свій театр політичним і соціально відповідальним: у виставах підіймають теми свободи слова, рівноправності, екологічної обізнаності суспільства. Його символом став динозавр з паливозаправним пістолетом: нафта завжди була ключовим ресурсом для існування держави (як і театр має бути “пальним” для суспільства), а динозавр іронічно нагадує про джерела. Харків – місто, де в 1920-х роках зародився новий український театр: тут працювали режисер Лесь Курбас, письменники й драматурги Микола Хвильовий і Майк Йогансен.
Вусик розповідає, що вони неминуче порівнюють себе з попередниками, які сто років тому так само протистояли русифікації та російському тоталітарному режиму: “Сьогодні ми несемо відповідальність за памʼять про них”.
Команда називає свій театр політичним і соціально відповідальним: у виставах підіймають теми свободи слова, рівноправності, екологічної обізнаності
У репертуарі театру – вистава про екоцид “Оргія кіборгів” та імпресіоністична музична вистава “Хартеде 20” про митців Розстріляного відродження, режисеркою яких стала Ніна Хижна, та актуальна сьогодні комедія про міщанство й українізацію “Мина Мазайло” за п’єсою Миколи Куліша 1928 року, створена у співпраці з Харківським театром ляльок.
Торік автобіографічна моновистава-концерт “Веселка на Салтівці” Артема Вусика отримала дві нагороди театрального фестивалю “ГРА”, а він сам – театральну премію імені Леся Курбаса. Гумористична панк-рок-постановка – рефлексія про Салтівку, рідний для автора робітничий район Харкова, який з початку повномасштабної війни найбільше страждає від обстрілів. Нагороди відкрили перед режисером нові можливості: проєкти в державних театрах Києва, Дніпра, Львова та Сум, а також викладання на акторському курсі в Харківському університеті мистецтв. На можливість працювати в освіті Артем дивиться як на покликання.
Цього року половину вистав “Нафта” дала вдома, решту – в інших містах України та за кордоном – в Австрії, Німеччині, Італії, Литві. Так, нещодавно театр брав участь у фестивалі перформативних мистецтв Fringe у шотландському Единбурзі. Там у серпні спільно з Українським Інститутом та Британською Радою Ніна Хижна представила моновиставу “Хтось такі як я”.
Це оповідь про істоту, яка через пластику свого тіла переживає стани, які відчувають люди в часи війни: авторка досліджує, як тіло реагує на вибухи, стрес чи, навпаки, позитивні емоції. В основі постановки – інтервʼю з реальними людьми, тому істота у виконанні Хижної втілює безліч індивідуальних досвідів харківʼян. На фестивалі в Шотландії висока конкуренція за локації та увагу аудиторії: вистави відбуваються одна за одною. Ніна виступала щодня дванадцять днів поспіль.
Моновистава буде зіграна двома мовами: мелодія української неодмінно має звучати. Показ “Хтось такі як я” супроводжували дискусії, англомовні матеріали в соцмережах. Така комунікація особливо важлива в контексті меседжів про війну за кордоном: донести, що за 40 км від Росії – не випалена земля і не terra incognita, а місто-мільйонник, де, попри все, живе та продовжує розвиватися театр.
Текст: Настя Євдокимова
Фотографка: Vasylyna Vrublevska
Відео: Yaw Hinne
Редагування: Marina Shulikina
Макіяж і зачіски: Daria Zhadan, Maria Pogorelova
Продакшн: Marina Sandugei-Shyshkina , Marie Nikolaenko, Oleg Patselya