16 січня відзначаємо день народження письменниці та філософа Сьюзен Зонтаґ, однієї з визначальних постатей інтелектуального життя XX століття. Vogue.ua вирішив глибше зануритися в її світ.
Сьюзен Зонтаґ
Авторка, викладачка та громадська діячка, Зонтаґ — одна з найбільш контроверсійних інтелектуалок XX століття. За її висловлюваннями, література стала своєрідним пропуском, що дозволив їй перетнути межу до “справжнього” життя — простору свободи. Вона вирізнялася суперечливістю та бунтівним духом. Вона відстоювала права жінок та була активною учасницею суспільних процесів. Її одночасно і вихваляли, і критикували за роздуми про американську культуру. Значна частина її політичних есе залишається настільки ж нагальною, як і пів століття тому. Vogue UA розповідає про ключові аспекти життя Сьюзан Зонтаґ, які варто знати.
Реклама.
Сьюзан Зонтаґ і особисте
Зонтаґ з’явилася на світ і більшість років прожила в Нью-Йорку, навчалася в найпрестижніших університетах країни — Берклі та Гарварді, викладала в Колумбійському університеті. Письменниця була одружена, але більшу частину життя провела з фотографинею Енні Лейбовіц — їх зустріч відбулася 1898 року на зйомках, і вони були разом до самої кончини Зонтаґ у 2004-му. Саме Лейбовіц створила найвідоміші її світлини. Авторка мала особливе бачення фотографії. “Зобразити людину на фото — це вчинити над нею певну форму насильства: побачити її під кутом, під яким вона себе ніколи не споглядає, виявити про неї те, чого вона не усвідомлювала, одним словом, перетворити її на об’єкт, яким можна символічно заволодіти. Якщо камера — це сублімація зброї, то фотографування — це сублімоване вбивство”, — ділилася Зонтаґ.
Сьюзен Зонтаґ і Енні Лейбовіц
Сьюзан Зонтаґ про політику
Зонтаґ відрізнялася чітко окресленою позицією, різноманітними інтересами та широким світоглядом. У молоді роки вона підтримувала відкриті дебати, згодом стала антивоєнною активісткою. Під час війни у В’єтнамі письменниця стала однією з небагатьох, хто особисто відправився до Азії, щоб побачити події на власні очі, не покладаючись на американські ЗМІ. Пізніше, під час війни в Югославії, Зонтаґ приїхала в Сараєво, щоб поставити виставу за п’єсою Беккета в театрі, пошкодженому вибухами.
Сьюзен Зонтаґ
Сьюзен Зонтаґ про власні страхи
Зонтаґ розпочала літературну діяльність ще в підлітковому віці, і вже в перших своїх працях торкалася тем, які залишалися важливими для неї протягом усього життя. У шкільних творах вона розглядала наслідки Другої світової війни, зіставляла відносно незаймані Штати та Європу, де бомбардування торкнулися кожного.
До теми смерті, страждань і тривоги вона звертається у своїх есе “Хвороба як метафора” та “СНІД і його метафори”. У них Зонтаґ описує свої переживання у зв’язку з тривалою боротьбою з раком і втратою близьких друзів, які померли під час епідемії СНІДу.
Сьюзен Зонтаґ
Сьюзан активно писала про фемінізм і рівноправність у суспільстві. Але крім соціально значущих питань Зонтаґ також досліджувала мистецтво 60-х років. Критичні статті були її захопленням. Сфера її інтересів охоплювала фотографію, моду, масові смаки, етику. Зокрема, під впливом друзів і коханих з’явилися її роботи про кемп і гепенінги, про Сартра, Камю, Годара та сучасний театр.
Найвідоміші тексти
Сьюзен Зонтаґ
Чотири романи, сотні статей про мистецтво, кінематограф і суспільство — творча спадщина Зонтаґ охоплює 70 років історії Америки з 1933 року. До найважливіших її робіт належать “Нотатки про кемп”, “Проти інтерпретації”, “Коли ми дивимося на біль інших” і збірка есе “Про фотографію”.
Зонтаґ складно назвати іконою стилю, але вона, без сумніву, була дуже елегантною. Вона надавала перевагу чоловічим штанам, сорочкам, водолазкам, пізніше — об’ємним в’язаним кардиганам, майже не використовувала макіяж, але була надзвичайно фотогенічною. Найкращі її світлини робила не тільки Енні Лейбовіц, а й інший відомий митець — Енді Воргол. “У смаку немає ні системи, ні аргументів, — стверджувала Сьюзен Зонтаґ в “Нотатках про кемп”. — Проте, існує щось на зразок логіки смаку: постійна чутливість, що завжди лежить в основі та формує смак. Чутливість майже — але не повністю — невимовна. Будь-яка чутливість, яку можна втиснути в тісні рамки системи або зловити грубими інструментами аргументації, перестає бути чутливістю. Вона перетворюється на застиглу ідею”.