В український кінопрокат вийшов психологічний трилер "Служниця" — оповідь про юну особу з непростим минулим, котра отримує посаду хатньої робітниці в розкішному палаці. Кінострічка із Сідні Свіні та Амандою Сейфрід вивчає зокрема образ міцної амбіційної жінки, яка відстоює право бути собою. Ми зібрали ще декілька кінокартин, які варто подивитися, якщо вам припала до душі "Служниця".
Реклама.
Від блискучої класики двотисячних до зухвалих трилерів сучасності — кожен фільм цієї збірки розкладає на частини концепцію жіночності у 2020-х, розглядаючи кордони жіночої міці, прагнень та права бути собою. Ми відібрали шість визначних фільмів останніх років, що стали справжніми опорними точками для поп-культури: від іронічної “Барбі”, що переосмислила тренд на рожевий, до “Покинь, якщо кохаєш”, котра розкриває делікатні механізми психологічних маніпуляцій.
“Диявол носить Prada” (2006)
Якщо у моди є власний кінематографічний маніфест, то це, звісно, ця стрічка Девіда Френкеля про випускницю факультету журналістики Андреа (Енн Гетевей), що опиняється в епіцентрі глянцевого вихору як асистентка деспотичної Міранди Прістлі (Меріл Стріп). Фільм “Диявол носить Prada” став щирим соціокультурним дослідженням фешн-індустрії. Образ Прістлі, в якому миттєво вгадуються паралелі з легендарною головною редакторкою американського Vogue Анною Вінтур — від ідейного перфекціонізму до крижаного спокою, — в очах широкої публіки назавжди змінив розуміння моди як фаху.
Сьогодні, напередодні двадцятиріччя оригіналу, зацікавленість до цієї історії розгорілася з новою силою, адже у 2026 році на великі екрани виходить довгоочікуваний сіквел. “Диявол носить Prada 2” обіцяє бути прямим продовженням першого фільму, і це справжній тріумф акторського складу: Меріл Стріп, Енн Гетевей, Емілі Блант та Стенлі Туччі повертаються до власних культових амплуа. Проте нова глава готує до ще більшого зоряного блиску: до акторської трупи приєдналися Сідні Свіні, Джастін Теру, Люсі Лью та Кеннет Брана. А щоб додати стрічці максимальної автентичності, в кадрі з’являться сама Донателла Версаче та неповторна Леді Гага. Схоже, на нас чекає новий раунд боротьби за місце під сонцем у світі, де мода — це релігія, а Міранда Прістлі — її незмінне божество.
“Покинь, якщо кохаєш” (2024)
Екранізація однойменного бестселера Коллін Гувер стала чи не найбільш обговорюваною кіноподією минулого року, перетворивши традиційний жанр романтичної драми на поле для серйозної дискусії про домашнє насилля та розрив циклу травми. У центрі сюжету — Лілі Блум (Блейк Лайвлі), котра відкриває омріяну квіткову крамницю у Бостоні та зустрічає харизматичного нейрохірурга Райла (Джастін Бальдоні). Але те, що починається як ідеальна казка про любов, поступово трансформується у складну історію про болісний вибір та силу жінки сказати “досить”.
Проте фільм увійшов в історію не тільки завдяки касовим зборам, а й через гучний закулісний скандал, котрий тягнеться й досі. Престур фільму виявив глибокий розкол між головною зіркою та Джастіном Бальдоні, який також виступив режисером стрічки. Відсутність спільних фото на прем'єрах та чутки про “творчі розбіжності” під час монтажу (де Блейк нібито залучала свого чоловіка Раяна Рейнольдса до переписування сцен) розділили фанатів на два табори. Лайвлі критикували за занадто “легковажний” підхід до промоції важкої теми, тоді як Бальдоні найняв спеціаліста з антикризового піару. Зрештою дійшло до взаємних судових позовів про харасмент, які досі не завершені. Ця драма за межами екрана лише підкреслила головний меседж фільму: стосунки — це складна структура, де за красивим фасадом часто ховаються конфлікти, котрі потребують розголосу та рефлексії.
“Хороша погана дівчинка”
Еротичний трилер Галіни Рейн став сенсацією 81-го Венеційського кінофестивалю, повернувши на великі екрани жанр, котрий, здавалося, залишився у 1990-х, але зробив це в абсолютно новій, феміністичній оптиці. У центрі сюжету — Ромі, владна та успішна CEO великої корпорації (Ніколь Кідман, яка отримала за цю роль Кубок Вольпі як найкраща акторка). Ромі ставить під загрозу свою репутацію та сімейне життя, розпочавши небезпечний БДСМ-роман із молодим і зухвалим стажером Семюелом (Гаррі Дікінсон). Разом із Антоніо Бандерасом, який втілив образ чоловіка головної героїні, акторський склад утворює складний емоційний трикутник, загорнутий у холодну естетику сучасного корпоративного Нью-Йорка.
“Хороша погана дівчинка” — це тонка деконструкція динаміки влади, де контроль та вразливість постійно міняються місцями. Стрічка ставить незручні питання про право жінки на дослідження власної сексуальності та прихованих бажань поза межами соціальних очікувань і акцентує, що бути it-girl у дорослому світі означає мати сміливість визнати власну складність і не боятися своєї “поганої” сторони.
“Прісцила” (2023)
Режисерка Софія Коппола перетворила біографічну драму на візуальну поезію про дорослішання. У стрічці “Прісцила” режисерка знімає позолоту з міфу про короля рок-н-ролу Елвіса Преслі, щоб сфокусувати об’єктив на тій, хто роками залишалася в його тіні. Сюжет, заснований на мемуарах Прісцили Преслі “Елвіс і я”, проводить нас крізь десятиліття: від першої зустрічі 14-річної дівчини з Елвісом, коли він проходив військову службу у Західній Німеччині, до життя Прісцили у позолоченій клітці його маєтку “Грейсленд”. Це витончене дослідження самотності в оточенні розкоші, де кожен кадр — від ідеальних стрілок на очах до пишних суконь — є метафорою жіночого пошуку власного “я” в умовах тотального контролю з боку чоловіка.
Виконавиця головної ролі Кейлі Спейні підкорила журі 80-го Венеційського кінофестивалю, де актриса отримала Кубок Вольпі за найкращу жіночу роль. Сама ж стрічка була номінована на “Золотого лева”, а пізніше також принесла Кейлі номінацію на “Золотий глобус” за найкращу драматичну роль. Екранний тандем Спейні та Джейкоба Елорді, який втілив Елвіса як привабливого, але деструктивного деміурга, створює напругу, яку майже фізично відчуваєш навіть крізь екран. “Прісцила” — це must-watch не лише через бездоганний стиль та естетику 1960-х, а й через важливий меседж про те, що справжня it-girl починається там, де вона знаходить сміливість зачинити двері чужої казки, щоб почати писати власну історію.
“Трикутник смутку” (2022)
Фільм Рубена Естлунда з безжальною елегантністю деконструює та висміює світ привілеїв, моди та соціальних ієрархій. Ця гостра сатира на суспільство споживання починається з іронічного погляду на закулісся модельного бізнесу (сама назва стрічки відсилає до зони між бровами, яку моделі мають розслабити на кастингах) і переростає в епічну подорож на люксовій яхті. Але ідилічний круїз для мільярдерів та інфлюенсерів закінчується катастрофою, і герої опиняються на безлюдному острові, де всі діаманти світу не варті вміння розпалити багаття. Тут it-girl та it-boy змушені переглянути свою цінність у світі, де справжньою валютою стає не кількість підписників, а базові навички виживання.
Стрічка стала справжнім тріумфатором 75-го Каннського кінофестивалю, здобувши найвищу нагороду, “Золоту пальмову гілку”, та викликавши гучні дискусії критиків. Окремої уваги заслуговує блискучий перформанс Гаррі Дікінсона та вже покійної Чарлбі Дін, які втілили у стрічці пару моделей-інфлюенсерів, чиє життя складається з ідеальних кадрів для інстаграма та глибокої внутрішньої порожнечі.
“Барбі” (2023)
Коли влітку 2023-го світ охопила манія “барбікору”, стало зрозуміло: режисерка Ґрета Ґервіґ створила не просто фільм про ляльку, а справжній культурний маніфест. Сюжет про подорож Стереотипної Барбі (Марґо Роббі) із рожевого Барбіленду до реального світу перетворився на глибоку сатиру про патріархат, ідентичність та красу недосконалості.
Марґо Роббі в цій ролі стала втіленням сучасної жінки — сильної, вразливої, а Раян Ґослінґ у ролі Кена подарував нам іронічний погляд на маскулінність, який миттєво розійшовся на меми. Фільм став касовим хітом, зібрав купу номінацій на “Оскар” та “Золотий глобус”, але його головна нагорода — це те, як він легітимізував жіночність у всіх її проявах. А ще стрічка “Барбі” стала частиною безпрецедентного феномену “Барбігеймер”: неочікуваного та вибухового кінотеатрального контрпрограмування з похмурим “Оппенгеймером”. Феномен “Барбігеймеру” повернув мільйони глядачів у кінотеатри та довів: сучасна it-girl легко може обговорювати екзистенційну кризу та одночасно вибирати ідеальну сукню.