Ви лежите, немов у пастці — очі розплющені, розум ясний, а тіло… ніби воно відсутнє. І зненацька ви відчуваєте, як щось сидить у вас на животі. Не котик. Не сусідка зверху. Ні — щось, чого тут не повинно бути.
Дехто бачить старця з сивиною, хтось — кота габаритами з шафу, а декого навіть незримий захисник вберігає від біди. Ми зібрали справжні історії людей, які це пережили, і тлумачення тих, хто запевняє, що це все — тільки «проблеми зі сном». Так, саме так — тільки. Якщо ви думаєте, що ваш розум просто розважається і вирішив влаштувати хоррор у вашій голові, то, можливо, ви праві. Але, що, як ні?
Постать нічного гостя
Найчастіше — придушують. Без слів, без знаку. Просто: клац — і ви вже не володієте своїм тілом. А часом… часом він показує вигляд. І тут починається справжній кошмар:
«Відкриваю очі й бачу: наді мною нахилився старий чоловік із довгою білою бородою. Хочу закричати, але голосу немає… Мама сказала, що це домовик так нас виганяв з чужого дому».
А ось інша оповідь — родинна спадщина, що переходить разом з помешканням:
«Домовик (здоровенний волохатий чолов’яга) так душив мою прабабусю і бабусю… Згодом у тій оселі — мою родичку».
Застереження чи символ змін?
Згідно з народними уявленнями, якщо дух з’явився — слід спитати: «На зле чи на добре?». Але коли ви не можете ні заволати, ні кліпнути, ані навіть скинути ту кляту подушку з обличчя — питання стають неактуальними. Дехто вважає: якщо домовик показався — чекайте на похорон. Але є й ті, хто вірить у краще.
«Це не до біди, а до ряду змін. Мене так перед весіллям душив. Я його не бачила, АЛЕ відчувала. Схопила його за руки, а зап’ястя худі, як у малюка! Кажу, що не треба мене страхати!».
Так. Вона взяла за руки того, кого не бачила. У стані паралічу. І сказала йому: «Не треба мене лякати». Якщо це не відвага, то я не знаю, що це.
А деколи цей «гість» — це янгол-охоронець у вигляді страху:
«Прокинулася від того, що парадні двері відчиняються… Раптом, мене притиснуло до ліжка, з такою силою, що не могла зрушити, і почула тихий голос: не вставай… Той, хто зайшов, оглянув квартиру й миттю зник. Пізніше виявилося, що в квартиру вдерся злодій».
Отже, можливо, ваш «домовик» — це просто нічний вартовий, який не вміє розмовляти, але вміє вас стримувати.
А що говорить наука?
Зараз — для тих, хто довіряє МРТ більше, ніж маминим легендам. Вчені стверджують: це сонний параліч — стан, коли ваш мозок вже активний, а тіло ще в режимі «сплячої красуні». Ви усвідомлюєте все навкруги, але не можете ані кліпнути, ані закричати. І в цей момент ваш напівсонний мозок, ніби захмелілий, малює вам відвідувачів: тіні, шепотіння, давить на грудну клітку…
І ось тут — відгук, який, напевне, написав хтось, хто ніколи не відчував, як його душить «невидимий дід з сивиною»:
«Чи то люди справді хочуть вірити в чудеса, чи то нерозумні від народження. Людині простіше виправдати свою неосвіченість містичною істотою, ніж зрозуміти, що і чому».
Байдуже, чи ви вірите в домовиків, у сонний параліч або в те, що ваша прабабуся іноді навідується до вас — пережиті почуття справжні. Вони закарбовуються в пам’яті, як рубці після битви з тим, чого не повинно бути.
І, можливо, саме тому ми й далі промовляємо в темряві: «Хто ти? На лихо чи на добро?» — навіть коли розуміємо, що відповіді не буде. Або… буде. Тільки не такою, як ми очікуємо.
Поділитися